За віконцем весна розквітала, Небо повнилось першим дощем. Я стояв і нарізував сало Величезним кухонним ножем. Ніж ходив у руках методично І чомусь пригадалось мені Безневинне таке й симпатичне Ніжне тіло тієї свині. Пролетіло життя мов хвилина, Добрим словом ніхто не зігрів, Що ти бачила, бідна скотина, Лиш корито та засраний хлів. І тоді, мов обрікши на муки, Хтось встромив в твоє серце ножа, Ти збагнула, що люди тварюки, І твоя відлетіла душа. Ти далеко тепер, моя бджілко, У своїм, у свинячім раю, Я ж на кухні сиджу, П'ю горілку І тебе потихеньку жую. Я не злодій, не кат, не злочинець, В мене друзі, робота, сім'я, Та який же я, бл*, українець, Якщо сала не їстиму я.