Павло Тичина

Павло Тичина ЄВРЕЙСЬКОМУ НАРОДОВІ Народ єврейський! Славний! Не втішать тебе я хочу. Кожен хай тут слуха: в цей час, коли синам твоїм вмирать прийшлося від фашистського обуха, – я хочу силу, силу оспівать – безсмертну, вічну силу твого духа! Вона родилась ще давно – тоді, як був ти нерозсіяним і цілим. Буяли в тобі сили молоді! І розцвітав цвітастий шлях, як килим... Та ось підкрався ворог – і в біді ти голубом забився сизокрилим. Ах, голуб, голуб!.. Образ він душі твоєї був колись...Але як стався той злам, коли і ниву й спориші тобі стоптали й ти не покорявся врагу, а кинув поклик «сокруши!» – то образ голуба на сокола змнявся. О, скільки раз в середньовіччі ти скорятись не хотів ні королеві, ні героцогам! Й було не страшно йти, коли звучали голоси сталеві і Ібн Габірола з темноти, і Езри, й Іуди – мужнього Галеві! А в дев’ятнадцятий суворий вік – ой, скільки від царів ти настраждався! «Єврей? – сміялись: – це ж не чоловік і не людина». І в колючках слався твій шлях, – і шлях, здавалось, вже заник... Аж тут Шолом-Алейхем засміявся!.. Цей сміх, мов нерозгризений горіх, все на царів котивсь, котивсь... Лиш згодом, як розкотився він по стежках всіх далеко й опинився між народом, – царі тривогу вдарили. Та тих не вбить, в яких життя кипить підсподом... Але ж на Заході! – твої брати і сестри в кігтях звіра-людоїда ще тяжко мучаться. О, де знайти тих слів, щоб висловить: яка огида проймає нас до нього! Не гніти, проклятий! Правда встане вогневида! Вона поборе! Правда вже встає! І там, де греки, серби і хорвати, виковується гнів. Вже виграє сурма для помсти. Доки ж, доки ждати? Чи мо хай душогуб усіх уб’є? – Повстанцям час до битви вирушати. Й повстанці йдуть, в стратегії своїй то появляються, то в ліс зникають... Кипи, наш гнів, грозою пломеній за дике гетто у Європі! Знають хай німчики, що є відплата: – Стій! По всьому світу грози наростають... І ми – під переблиски блискавиць, під грім тих гроз народів – тяжкість грузу з євреїв скинемо. Доволі ниць лежати їм! Доволі мук і глузу дурного Гітлера! Залізна міць підниметься з Радянського Союзу! Ми чуєм із Європи плач: Рахіль за дітьми за своїми тужить, - мати вбивається... Ах, сльози ці і біль в віках обвинуваченням звучати проти німоти будуть! Їй як сіль в очах єврей. Ну, що на це сказати? Народ єврейський! Славний! Не втішать тебе я хочу. Кожен хай тут слуха: В цей час, коли синам твоїм вмирать прийшлося від фашистського обуха, - я хочу силу, силу оспівать, – безсмертну, вічну силу твого духа. 1943